Born To Live

Спала трохи більше 12 годин і все одно не виспалалсь... Що зі мною не так?

Але дуже хочеться назад...

Чи то дійсно я така язва, чи у декого з почуттям гумору не все в порядку?

Ну от, думаю прийшов час поділитись враженнями. Почалось все, як і водиться, з дороги. На ужгородському автовокзалі зустрілись 8 незнайомців і вирушили в холодну північну країну. Кордон, перевірка документів, ніч в автобусі і от вона - ні, не Данія, поки що Братіслава. Особисто для мене знайомство з цим містом було  давнім бажанням. До цього, здається була в н-ній кількості словацьких сіл і жодного разу в столиці. Отже, 7  година ранку, оптимізму і ентузіазму хоч відбавляй
 


Здали речі в камеру схову і пішли досліджувати безкраї простори Братіслави.( довга історія і багато фотографій )
 </div></div>

Zanadto bagato vrazhen za takyj korotkyj chas! Tomu skazhu tilky wo ja zhyva-zdorova i vse tut KLASNO!!!

Майже 3 дні вдома і знову дорога. Цього разу невідома для мене Данія.

Прогулянка під дощем з малознайомою людиною... Розмови про все на світі і як наслідок - самокопання. Треба розгрузитись...

Сьогоднішній день незвичайний.
По-перше, нарешті my_stillnes повернулась з Індії. І 3 файні дівочки (rrr_marusya , karapuzina i fafanya_bbc ) в народних костюмах (!), з хлібом-сіллю зустрічали на вокзалі о 4 ранку дорогу гостю =)
По-друге, сьогодні народилась прекрасна людина cherry_co !!!
А по-третє, День ангела у всіх Оль, тобто і у мене теж. З чим я нас і вітаю =)!

Так приємно сидіти півночі на лавиці зі старими друзями, і розуміти, що незважаючи на час, для них завжди буде місце у серці...

Набридло місто. Тут просто нема чим дихати і чим займатись. Хочу кудись далеко, за моря-океани. Туди, де все інше, де ніхто не буде дьоргати за джинси і казати "тьотя, дай пару копійок", де ніхто не подзвонить і не скаже:"Олька, завтра треба піти з стажерами в школу", де не буде тисячі знайомих облич! Але буде щось нове і невідоме, цікаве і захоплююче. Те, заради чого варто жити!

Я здала держ на пітьорку і тепер самий натуральний бакалавр =)

Останні 4 роки, кінець травня для мене - це особлива пора. Причина проста - день хіміка. Місяці творчих пошуків, репетицій, п"янок, сварок і сміху. І все заради кількох годин абсолютного задоволення.
Давно рідний зал "Падіюну",  знайомі обличчя викладачів і студентів, світло і музика. Перший номер, 2й,3й.... і фінальна пісня. Зал аплодує стоячи. От вона - найбільша нагорода для артиста.І що б там не говорили, місяці репетицій варті цієї хвилини слави!
А ще дуже-дуже приємно в такий день бачити випускників, які після закінчення університету десь загубились. І ось він - шанс знов відновити контакт =)
Та у всій цій цукровій ваті є і ложка дьогтю... Дуже сумно стає, коли розумію, що наступного року і я буду таким випускником =(

...це тільки початок =)!!!

Здійснила величезний подвиг - повикидала половину речей. Тепер шафи спорожніли, але нема ні краплі жалю, навпаки - полегшення і задоволення. Хоча наважувалась досить довго =)

Щось я стала дуже сентиментальною... Це добре чи погано?

В дитинстві дуже любила слухати як мама грає на гітарі... Вчора мама знов грала для мене... опівночі... сусіди, мабуть, були щасливі =))

Я повертаюсь до життя!!!

ще б жовтих тюльпанів....ех =)

Я знов на практиці в колись рідній гімназії. Вже другий тиждень. Все менше знайомих облич і заклад все більш чужий...
Замість того, щоб проводити уроки, сьогодні довелось знов відчути себе ученицею і відповідати на уроці... географії. Хто знає Романа Васильовича, той розуміє, що задачв непроста =)

"Діти, хотілось би, щоб кожен з вас через 7 років так само пам"ятав карту" - от це було кращим за всі оцінки, які були в школі =)

Скільки себе пам"ятаю завжди любила шалений ритм. І от тепер відчуваю, що потрохи перестаю це витримувати.