Born To Live

Вчора наткнулась на диск з випускного і останнього дзвоника. Ех... гдє маі 16 лєт)? Всього 4 роки пройшло, а здається, що це в іншому житті було...





а це моя улюблена фотографія.... і хтось ще каже, що дорослі не вміють щиро радіти =)

Згадалось: Do you celebrate 4th of July in your country =)?

Є речі, стикаючись з якими повертаюсь в минуле і живу яскравими спогадами. І кожного разу розумію на скільки важливою частиною життя є для мене( от це )

В дитинстві дуже любила слухати як мама грає на гітарі... Вчора мама знов грала для мене... опівночі... сусіди, мабуть, були щасливі =))

Я знов на практиці в колись рідній гімназії. Вже другий тиждень. Все менше знайомих облич і заклад все більш чужий...
Замість того, щоб проводити уроки, сьогодні довелось знов відчути себе ученицею і відповідати на уроці... географії. Хто знає Романа Васильовича, той розуміє, що задачв непроста =)

"Діти, хотілось би, щоб кожен з вас через 7 років так само пам"ятав карту" - от це було кращим за всі оцінки, які були в школі =)

Сумно,коли стосунки наближаються до межі... Ні, навіть не межі, а прірви. Коли обоє розуміють, що це кінець, але нікому не вистачає сміливості визнати це. Коли вони хапаються, немов за чарівну соломинку, за найменшу  можливість знов роздути вогонь, який ще зовсім недавно так яскраво палав... Життя стає самообманом. Усвідомлення  того, що більше не буде так, як колись отруює існування. І набагато легше одягти рожеві окуляри і тішитись власним  ілюзорним світом, де все так, як хочеться...

Він все ще пригортає Її до себе... керуючись силою звички, а не теплими почуттями...І сидячи в його обіймах Вона  десь далеко... там, де немає місця для Нього... 

Люди приходять і йдуть... Хтось залишає ледь помітний слід у серці, хтось топче його, хтось просто іде...

 Здається, ще вчора проводили разом купу часу, а сьогодні навіть вітаєтесь крізь зуби... Вчора були друзями, а сьогодні поводитесь так, ніби у вас в житті нема і ніколи не було нічого спільного, і згадати вам теж нема про що...

Чому так сталось? Хто винен? Кожен звинувачує іншого, не помічаючи власної провини. Жертвою завжди бути легше...

Критичні ситуації показують ким ти є насправді... І справжніх друзів тут видно як ніде більше...

Колись давно, років в 15, а може і в 14 вирішила я завести щоденник. Справно записувала туди всі події, що відбувались у житті. Але чим далі, тим рідше з"являлись записи. І дійшло до того, що він просто почав пилитись десь на поличці.
А вчора, шукаючи якісь чергові ксерокопії, випадково наткнулась на "старого друга". Не перечитати було неможливо. Там все - весь спектр емоцій - від передекзаменаційного стресу до істеричної радості. Так багато забувається в житті. На сторінках часто з"являються імена людей, обличчя яких зараз вже не можу згадати. Та що там обличчя? Взагалі не знаю хто ці люди. Час іде, спогади стираються з пам"яті. Особливо весело згадувати знайомства з тими, кого, здається, знаєш все життя.
Зовсім недавно з"являлась думка, що справжнє кольорове життя почалось десь 1,5 роки назад. А тепер розумію, що таким воно було завжди. Варто тільки трошки напружитись і згадати все =)