Born To Live

Згадалось: Do you celebrate 4th of July in your country =)?

Люди приходять і йдуть... Хтось залишає ледь помітний слід у серці, хтось топче його, хтось просто іде...

 Здається, ще вчора проводили разом купу часу, а сьогодні навіть вітаєтесь крізь зуби... Вчора були друзями, а сьогодні поводитесь так, ніби у вас в житті нема і ніколи не було нічого спільного, і згадати вам теж нема про що...

Чому так сталось? Хто винен? Кожен звинувачує іншого, не помічаючи власної провини. Жертвою завжди бути легше...

Критичні ситуації показують ким ти є насправді... І справжніх друзів тут видно як ніде більше...

Останні 2 дні  у нас в гостях була племінниця Президента України =)

Завтра приїде Анжелічка, з якою ми разом жили в Америці. Сказала, що скучила і хоче нас з my_stillnes бачити. Так що зранку рушаєм на вокзал) 

вчасно поїхала додому... Галвестон змило =(

Пройшло вже кілька днів відколи я повернулась додому.
Х"юстон, термінал А, Delta Air. STOP! Це зовсім не те... і бігом ноги в руки на термінал D i Air France. Реєстрація, здача багажу, проходження митного контролю, останній в Штатах бургер, зал очікування... нарешті посадка. Напівпорожній літак, французька мова. 9 годин над Атлантикою і ось він - моя давня мрія - Париж! Зовсім не такий, яким хотілось його бачити, тільки сірий похмурий аеропорт. 5 годин очікування і рідна мова навкруги. Ще 3 і Київ. Рідні обличчя, довгі розповіді.
10 годин потому - Ужгород. Найрідніше, найулюбленіше місто. Безліч знайомих, старовинні вулички, що петляють як завгодно, навідміну від прямих американських.
Пройшло всього 4 місяці, а він змінився. На Проспекті страшно ходити, а замість улюблених кав"ярень зачинені двері...

Чудесне кольорове американське літо закінчилось. За кілька годин мій літак. Сумно? Так, трохи. Але бажання побачити рідні обличчя переборює всі ностальгічні настрої. Безцінний досвід, купа вражень, нові друзі і ще багато-багато всякого. Тепер я не жалію про жодну секунду, прожиту тут. Сподіваюсь, Америка зустріне мене ще колись =)

Вперше за весь час перебування в Гальвестоні застала музей африканського мистецтва відкритим. Краще пізно... =)


( фотки )

Осінь... студенти роз"їжджаються... От і ми лишились вдвох з my_stillnes. Квартиру свою залишили і вже 3й день живемо зі  узбецькими друзями. Такі собі кочівники =)

Вже разів 8 починала писати супер-пупер-мегапост про Лас Вегас, але натхнення примхлива штука. Не пишеться і все тут. Думаю ще настане той день =)

Музей на воді. Краса...

-Сарвар повезе нас в Хьюстон!!!
-Ой, клас, нарешті виберемся
-Ну...лишилось машину знайти...

От так і живемо =)

Нам би в Ужгороді таке... Куди тому Рошену?

Ми їдем (тобто летимо) в Лас Вегас!!! Після облому з круїзом по Карибам це просто чудесно!!! Скоро буде от так

От і настав той день, коли захотілось додому... З кожним днем все більше не вистачає старовинних ужгородських вуличок, рідних облич, гір, нехай не таких частих, але точно щирих посмішок... А ще дуже хочеться обійняти своє блакитнооке чудо...

Порожні вулиці, зловіща тиша, забиті вікна... Місто в очікуванні Його - Едуарда. Навіть завжди присутній могутній вітер десь зачаївся, щоб потім стати гідним товаришем і супутником для Нього. Що принесе Він з собою? Ніхто не міг сказати точно.
На щастя, найгірші прогнози не справдились і Галвестон лише добре намочило.
Вулиці знов наповнені людьми, життя повернулось у звичне русло, місто зітхнуло з полегшенням і сказало:"Прощавай, Едуард!"

Скромний жіночий колектив з 712 Ball street направився в один з культурних центрів Галвестона - Moody Gardens. Зробивши 3 пересадки на недосконалому місцевому громадському транспорті, з горем пополам добрались до місця призначення, перед тим проїхавши потрібну зупинку. Закупившись квиточками

ну, а перед тим порадувавши шлунки, рушили у захопливу подорож просторами Moody Gardens.